Вічне слово Кобзаря - Статті про нашу школу - Шкільні новини - Вознесенська СЗОШ-І

Вознесенська СЗОШ-І

Категорії розділу
Міні-чат
200
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту

Шкільні новини

Головна » Статті » Статті про нашу школу

Вічне слово Кобзаря

         Живе під сонцем любові Шевченкова весна.

     Тарас Григорович Шевченко прийшов на світ, коли ще, скутий кригою, сивів у берегах Дніпро, і березень благословив перший крик і першу сльозу немовляти.

         Квітень уквітчав землю зеленим рястом і приніс на веселих крилах молодому кріпакові вистраждану волю.

         Травень зібрав квіти зі всієї України, і скропив, і вірою повив та встелив Кобзареві останню путь з Петербурга до його вічного й тихого дому – на Чернечу гору над Дніпром, що стала Тарасовою горою.

         У такі весняні дні у Вознесенській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті щороку проходять різноманітні заходи, присвячені життєвому й творчому шляху Т.Г. Шевченка: усні журнали, години спілкування, виховні бесіди, конкурси читців, конкурси дитячих малюнків до творів поета, тематичні виставки, загальношкільні свята.

         В один з березневих днів зібралися в родинному колі учнівський і педагогічний колективи, щоб ще раз звернутися до творчості Шевченка, вклонитися його поетичному таланту, його великій любові до свого народу, рідної мови, рідної землі, адже слово Кобзаря для українців – символ надії, віри, туги й любові, величний символ України.

         У підготовці та проведенні колективної творчої справи «Вічне слово Кобзаря» взяли участь учні 4 – 9 класів, а також вчителі української мови й вихователі.

         На Шевченкове свято ми запросили наших давніх друзів, тих, хто несе людям щире українське слово, гарну народну пісню, душевне тепло. Це народний ансамбль української пісні «Невичерпне джерело» районного науково-методичного центру. Господарі радісно привітали гостей піснею, хлібом-сіллю та гучними оплесками.

     Розпочалося свято, і затихли всі, навіть найзавзятіші бешкетники. В залі запанувало щире слово. Звучали вірші Кобзаря, пісні на його твори, дівчатка водили українські народні хороводи.

         Особлива увага була прикута до театралізацій Шевченкових творів.

Ось згорьована мати (вихователь Наливайко Т.А.) молиться за свого маленького сина Тарасика, просить у Бога доброї долі своїй дитині. А музи поезії й живопису дарують хлопчикові два великих таланти – поета й художника.

         А ось і сивовусий козак запорожець пророкує Тарасові, що він напише свою книгу.

         Талановиті учні 4 класу добре зобразили сцену зустрічі малого Тарасика і його подружки дитинства Оксанки.

    І вже зовсім всі затамували подих, коли виконувалася театралізація уривків з поеми Шевченка «Катерина». Забулося, що на сцені самодіяльні артисти. Всі бачили убитих горем батьків (мати – вихователь Ткачук О.В., батько – вихователь Литвиненко В.М.) так гарно вони зіграли свої ролі.

         Плакав Шевченко над своєю «Катериною», не могли стримати сльози і дорослі й діти, слухаючи монолог Катерини у виконанні учениці 8-Б класу Роздорожнюк Яни.

     А далі – театралізація уривків з поеми «Тополя», де також вдало зіграли свої ролі вихователь Паруль А.А. (ворожка), вихователь Вітушко Г.М. (мати), учениця 5-Б класу Влас Катерина (дівчина, яка стала тополею).

    Тріо вчителів (Ткачук О.В., Гонтаренко Л.І., Литвиненко В.М.) майстерно виконали пісню «По діброві вітер віє» на слова Шевченка та українську народну пісню «Ой у вишневому садку». Зачарував усіх голос Ткачук О.В., яка виконала пісню «Нащо мені чорні брови» на слова Шевченка.

Не вщухали оплески, коли до пісенного слова запросили гостей свята – народний ансамбль «Невичерпне джерело».

         Пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Шевченка примусила гучніше битися серця присутніх, закликала любити свій рідний край. Українські народні пісні «Червоная калинонька» і «Закувала зозуленька» наповнили душі глибоким співчуттям до нещасливої дівочої долі.

         Підбадьорили усіх українські народні пісні «Їхав козак на війноньку» і «Соколи».

         Лунають палкі слова Шевченкового «Заповіту».

         Ось так ми всі доторкнулися душею до палкого серця нашого славетного Кобзаря, думи й помисли якого були про Україну, про її народ.


         Тож нехай заповіт Шевченка стане заповітом для всіх нас зберегти співучу мову українського народу, його пісні, його думи і пронести через віки у майбуття.

Його весна довіку не зів’яне,

Його «Кобзар» нікому не спалить.

Він тут любив, він тут ходив степами.

Шапки зніміть і голови схиліть!

Гонтаренко Л.І. – вчитель української мови, організатор проведення Шевченкового свята.

Категорія: Статті про нашу школу | Додав: Школа-інтернат (27.03.2012)
Переглядів: 741
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]